Весняну пору ми чекали довго. Всім вже набридло кутатися в теплі шуби, дублянки і пальто. Хочеться вільно гуляти на вулиці, виїжджати з батьками на природу. Всі вже скучили по зеленій травичці, по листочках на деревах, за кольорами на клумбах.
І ось, нарешті, підталий сніг став зменшуватися день від дня. Вчора я визирав вранці у вікно, і бачив, що він ще лежить на даху магазина. А сьогодні снігу на даху вже не стало! Земля оголилася і з’явилися на світ божий перші зелені паростки. Я люблю гати за ними, люблю перевіряти, як вони стають більші день від дня.
Дні стають довшими, і тому можна більше часу проводити на свіжому повітрі. І вечора вже тепліші, можна прогулюватися, а не ховати носи в теплі коміри і мчати додому. Люди вже не так квапляться додому, як в зимові холоди. А у дворах грає безліч дітей.
Бруньки на гілках дерев і на кущах поступово набухають під весняними дощами і розкриваються. Клейкі листя вибираються назовні, під сонячні промені. Ці молоді листочки дуже яскравого і світлого зеленого кольору! Такого кольору більше ніде не побачиш, він, напевно, придуманий тільки для весняних листочків.
Радіє природа, дзвінко щебечуть пташки, у дворах заливисто гавкають собаки. Радіють і люди теж. Весна всім несе оновлення !
Не давно я прочитав комедію Тараса Григоровича Шевченка “Сон” “У всякого своя доля”. У цому творі я хочу поділитися з вами о моїх враження отриманих після прочитання цієї комедії. Перше що вразило мене-це епіграф поеми, в якому автор розкриває головну ідею твору: довести до читача правду про країну зла та насильства. На самому початку автор іронічно змальовує людей, які населяли країну і розповідає про їхню працю в таких рядках: “той мурує-той руйнує”. Сюжет поеми складається з 3-х картин в яких автор по черзі описує Україну, Сибір та столицю Російської імперії Санкт-Петербург. В першій картині автор дуже вдало змальовує рідні пейзажі та схід сонця в безтурботних тонах. Але раптом як грім серед ясного неба автор придивляється та баче: як під тином лежить опухла від голоду дитина, що не все так гарно на рідній земл,і що люди потерпають від експлуатації на панщині, мруть від голоду, тяжких хвороб. Ось що вражає в цій картині вдало змальований поетом пейзаж та страшні муки рідного народу на його красивій землі. Друга картина-це політ над вічною мерзлотою Сибіром. Тут автор також доносить до читача пейзаж, але зимовий. Далі герой комедії чує, як затріщали кайдани і як тяжко людям у неволі. Тут герой бачить не тільки злочинців, але й на думку автора, чесних і справедливих людей, одним словом цвіт нації. Ця картина ще страшніша за попередню, бо тут герой зрозумів до чого дійшов уряд зібравши всіх неугодних у тісній могилі. Далі герой ставить запитання: а за що народ терпить такі муки, і обвинувачує в цьому царя. Далі автор рішуче закликає боротися проти царату. Ось чим вразила мене ця частина, рішучістю автора та його закликами боротьби проти гнобителів. Третя картина, як і попередні починаються з пейзажу, але на цей раз вже міського. Автор описує російські міста. Коли герой потрапляє в столицю імперії то зустрічає свого земляка дрібного чиновника, який своєї рідної мови відцурався та чужої не навчився. Тут автор називає цього чоловіка мерзенним каламарем і описує його, як втратившого національну свідомість та гідність. Потім герой потрапляє до палацу царя і викрикує: “Ось де рай!”. Потім автор вдало змальовує панів, називаючи їх пикатими. Пузатими. Потім автор описує царське подружжя застосовуючи при цьому різні художні засоби. І вкінці автор доходить висновку що цар це не цар без тюрми народів-Сибіру, без своєї челяді, та чиновників. Ця частина дуже вражає сатиричними описами царату та чиновників. Ця сатирична поема дуже вдало поєднала в собі опис страждань простого народу, який не прокладаючи сил тяжко працює на своїй землі і водночас вмирає з голоду, та райське життя панів, які живуть собі безтурботно в розкоші та достатку.
Весняну пору ми чекали довго. Всім вже набридло кутатися в теплі шуби, дублянки і пальто. Хочеться вільно гуляти на вулиці, виїжджати з батьками на природу. Всі вже скучили по зеленій травичці, по листочках на деревах, за кольорами на клумбах.
І ось, нарешті, підталий сніг став зменшуватися день від дня. Вчора я визирав вранці у вікно, і бачив, що він ще лежить на даху магазина. А сьогодні снігу на даху вже не стало! Земля оголилася і з’явилися на світ божий перші зелені паростки. Я люблю гати за ними, люблю перевіряти, як вони стають більші день від дня.
Дні стають довшими, і тому можна більше часу проводити на свіжому повітрі. І вечора вже тепліші, можна прогулюватися, а не ховати носи в теплі коміри і мчати додому. Люди вже не так квапляться додому, як в зимові холоди. А у дворах грає безліч дітей.
Бруньки на гілках дерев і на кущах поступово набухають під весняними дощами і розкриваються. Клейкі листя вибираються назовні, під сонячні промені. Ці молоді листочки дуже яскравого і світлого зеленого кольору! Такого кольору більше ніде не побачиш, він, напевно, придуманий тільки для весняних листочків.
Радіє природа, дзвінко щебечуть пташки, у дворах заливисто гавкають собаки. Радіють і люди теж. Весна всім несе оновлення !
Перше що вразило мене-це епіграф поеми, в якому автор розкриває головну ідею твору: довести до читача правду про країну зла та насильства. На самому початку автор іронічно змальовує людей, які населяли країну і розповідає про їхню працю в таких рядках: “той мурує-той руйнує”. Сюжет поеми складається з 3-х картин в яких автор по черзі описує Україну, Сибір та столицю Російської імперії Санкт-Петербург. В першій картині автор дуже вдало змальовує рідні пейзажі та схід сонця в безтурботних тонах. Але раптом як грім серед ясного неба автор придивляється та баче: як під тином лежить опухла від голоду дитина, що не все так гарно на рідній земл,і що люди потерпають від експлуатації на панщині, мруть від голоду, тяжких хвороб. Ось що вражає в цій картині вдало змальований поетом пейзаж та страшні муки рідного народу на його красивій землі.
Друга картина-це політ над вічною мерзлотою Сибіром. Тут автор також доносить до читача пейзаж, але зимовий. Далі герой комедії чує, як затріщали кайдани і як тяжко людям у неволі. Тут герой бачить не тільки злочинців, але й на думку автора, чесних і справедливих людей, одним словом цвіт нації. Ця картина ще страшніша за попередню, бо тут герой зрозумів до чого дійшов уряд зібравши всіх неугодних у тісній могилі. Далі герой ставить запитання: а за що народ терпить такі муки, і обвинувачує в цьому царя. Далі автор рішуче закликає боротися проти царату. Ось чим вразила мене ця частина, рішучістю автора та його закликами боротьби проти гнобителів.
Третя картина, як і попередні починаються з пейзажу, але на цей раз вже міського. Автор описує російські міста. Коли герой потрапляє в столицю імперії то зустрічає свого земляка дрібного чиновника, який своєї рідної мови відцурався та чужої не навчився. Тут автор називає цього чоловіка мерзенним каламарем і описує його, як втратившого національну свідомість та гідність. Потім герой потрапляє до палацу царя і викрикує: “Ось де рай!”. Потім автор вдало змальовує панів, називаючи їх пикатими. Пузатими. Потім автор описує царське подружжя застосовуючи при цьому різні художні засоби. І вкінці автор доходить висновку що цар це не цар без тюрми народів-Сибіру, без своєї челяді, та чиновників. Ця частина дуже вражає сатиричними описами царату та чиновників.
Ця сатирична поема дуже вдало поєднала в собі опис страждань простого народу, який не прокладаючи сил тяжко працює на своїй землі і водночас вмирає з голоду, та райське життя панів, які живуть собі безтурботно в розкоші та достатку.