У моєму віці слід мати взірець для наслідування. Це своєрідний компас, за яким можна спрямовувати свій життєвий шлях, здійснювати свій життєвий вибір. Я багато думав над цим, і нарешті знайшов ту людину, яку хотів би наслідувати. Григорій Савич Сковорода був не просто видатним науковцем, письменником, релігійним діячем. Кілька десятиліть XVIII століття я б хотів назвати “добою Григорія Сковороди”. До творів Григорія Савича належать численні байки, філософські роботи, підручники з етики тощо. Але найголовнішим, на мій погляд, твором цієї людини було, власне, її життя.З молодості й до останніх днів Сковороду цікавила проблема щастя. Сам він формулював це питання приблизно так: як окрема людина може досягти свого власного щастя? Сковорода шукав вирішення цієї проблеми в царині моралі і релігії. Мені дуже подобається те, що філософ шукав відповіді не в книжках і не поринаючи в безодню роздумів. Його життєвий шлях був сповнений зустрічей з людьми. Сковорода аж ніяк не вважав себе розумнішим за інших, і тому радо вступав у суперечки. Згадаємо: “У суперечці народжується істина”. Саме за це він отримав прізвисько “український Сократ”.Григорій Савич, вже будучи досвідченим ученим, чимало подорожував Україною і країнами Західної Європи. Усюди він умів знайти ті знання, яких, як йому здавалося, у нього замало. У мене викликає захоплення це вміння вчитися, вміння дивуватися світові. Сковорода бачив у людях притаманні їм вади, але завжди вважав людину створінням, гідним Божого задуму.Нинішній світ зробився дещо старшим.
Объяснение:
Мій дідусь Іван сидить на чолі великого овального столу у просторій
залі свого будинку. За цим столом щороку збирається його велика родина на
сімейні урочистості. Діти, онуки, правнуки… Всі ми вважаємо за велику честь
знаходитися в цьому домі за одним столом. Сьогодні діду виповнилося 85 років.
Він гарний: високий, ставний, з абсолютно сивою, але пишною шевелюрою,
яскравими синіми очима. Одягнений у модний джемпер та дорогі джинси, замість
краватки на ньому елегантна шийна хусточка, яка надає йому трохи легковажного,
богемного вигляду.
Мій дід – успішна людина. Все, що він має, заробив
своїми власними зусиллями, без участі «сильної волохатої руки». Він народився у
глухому далекому селі, де не було ні електрики, ні радіо, ні навіть книжок – взагалі нічого. Батько загинув на війні,
коли хлопчикові виповнилося шість років,
залишивши сиротами чотирьох дітей. Напевно, зайве буде розповідати, як важко
йому прийшлося у житті.
Та була в нього одна риса, яка й стала запорукою
його життєвого успіху: наполегливість у досягненні своєї мрії. А мріяв тільки
про одне – вивчитись. З свого Богом забутого села помандрував він до далекої
незнайомої Москви. І там якимось чудом вступив до інституту. Вчитися було
страшенно важко. Але здолав і науку. А потім почав працювати за фахом. Чесно
працював. Він каже, що це й виявилося найскладнішим – бути завжди чесним і
послідовним, ніколи не ставати на хибний шлях, приймати правильні рішення, не
шкодувати себе, віддаватися обраній справі. Ось тоді й почав приходити успіх.
Отже, якщо спитати мого діда, в чому він полягає,
той життєвий успіх, він вам скаже: працюй і не шукай легких шляхів. Все дуже
просто.
У моєму віці слід мати взірець для наслідування. Це своєрідний компас, за яким можна спрямовувати свій життєвий шлях, здійснювати свій життєвий вибір. Я багато думав над цим, і нарешті знайшов ту людину, яку хотів би наслідувати. Григорій Савич Сковорода був не просто видатним науковцем, письменником, релігійним діячем. Кілька десятиліть XVIII століття я б хотів назвати “добою Григорія Сковороди”. До творів Григорія Савича належать численні байки, філософські роботи, підручники з етики тощо. Але найголовнішим, на мій погляд, твором цієї людини було, власне, її життя.З молодості й до останніх днів Сковороду цікавила проблема щастя. Сам він формулював це питання приблизно так: як окрема людина може досягти свого власного щастя? Сковорода шукав вирішення цієї проблеми в царині моралі і релігії. Мені дуже подобається те, що філософ шукав відповіді не в книжках і не поринаючи в безодню роздумів. Його життєвий шлях був сповнений зустрічей з людьми. Сковорода аж ніяк не вважав себе розумнішим за інших, і тому радо вступав у суперечки. Згадаємо: “У суперечці народжується істина”. Саме за це він отримав прізвисько “український Сократ”.Григорій Савич, вже будучи досвідченим ученим, чимало подорожував Україною і країнами Західної Європи. Усюди він умів знайти ті знання, яких, як йому здавалося, у нього замало. У мене викликає захоплення це вміння вчитися, вміння дивуватися світові. Сковорода бачив у людях притаманні їм вади, але завжди вважав людину створінням, гідним Божого задуму.Нинішній світ зробився дещо старшим.
Объяснение: