Усвідомлення батьківщини до кожного з людей приходить по-своєму. Але приходить час — і кожний розуміє нерозривну єдність із рідною землею. Адже на цій землі зросли наші діди і батьки, на ній вчилися ходити ми і зроблять перші кроки наші нащадки. Споконвіку боронили цю землю наші предки, берегли її як найцінніший скарб. Вона завжди була їхнім багатством, яким пишались і захищали. А беручи від природи її дари, люди розуміли, що цих щедрот буде значно більше, якщо вони берегтимуть природу. У наш час перед людьми гостро постала екологічна проблема. Це пов'язано з тим, що люди вирішили стати господарями природи, почали її підкоряти собі. Внаслідок роботи виробництв забруднилися ріки. Збільшення орних земель призвело до знищення лісів. Смердюче Каховське водоймище було колись мальовничою українською землею. Пішли під воду біленькі хатки, вишневі садочки і кучеряві верби над ставками. А колись красиве і багате Аральське море висохло, бо з нього викачали воду на зрошення засушливих районів. Нащадкам у спадок залишилися тільки прекрасні Шевченкові малюнки Аралу. Люди необдумано експлуатують природу, а іноді просто не замислюються над наслідками своїх вчинків. Безвідповідальність призвела до Чорнобильської катастрофи, від якої постраждали величезні регіони України, Білорусі, Росії. Внаслідок аварії загинуло сотні людей. А скільки інвалідів, села і міста заражені радіонуклідами. Радіаційний фон і досі, через вісімнадцять років після аварії перевищує допустимі норми. Скалічена земля, скалічені люди... Мені здається, що атомні електростанції взагалі треба заборонити, адже доки вони існують, країна — в небезпеці. Осушення боліт на Поліссі залишило людей без питної води. А у нас в Харкові внаслідок зміни річища ріки з'явилися підтоплені житлові масиви. Річка зникла, залишивши по собі тільки назву. Є у нас Нетеченська набережна вздовж неіснуючої ріки. І таких фактів можна навести безліч. І найшкідливіше, на мою думку, те, що поруч із горе-господарями стояли байдужі люди, які просто гали за знищенням природи. Прикро, але таких серед нас чимало. Невже потрібно знищити, щоб потім відроджувати? Невже люди вчаться тільки на помилках? Потрібно нарешті зрозуміти, що людина — це частинка великої матері-природи, яку не слід підкорювати, а треба жити з нею в гармонії. Любити і берегти рідну землю, дбати про її благополуччя — ось у чому полягає патріотизм.
Якось, зовсім випадково, мені на очі потрапила репродукція картини Олександра Мурашка під назвою «Дівчина в червоному капелюсі». Вана з першого погляду привабила мене незвичайною технікою малювання та витонченою майстерністю митця. Ця картина була написана широким і густим мазком, але в то й же час усі деталі на ній відрізняються соковитістю і впевненістю. А контраст яскравого червоного кольору капелюха і темних відтінків заднього плану картини створює живописний дзвінкий акцент. Саме сміливі зіставлення цих кольорів, інтенсивність червоних тонів, які врівноважують і приглушують глибокі і м’які чорні очі дівчини, вразили найбільш усього в цій картині.Якщо навіть не придивлятися до картини, перш за все впадає в очі червоний капелюх, який яскравою плямою виділяється на чорному фоні і контрастує з темним вбранням. Цей капелюх приваблює увагу і до обличчя дівчини, яке світиться глибоким спокоєм та зосередженням. Дівчина у червоному капелюсі дуже схожа на макову квітку на фоні темного українського поля. Енергія червоного кольору вигідно підкреслює молодість та красу дівчини, якій, скоріш за все, було близько вісімнадцяти років у той час, коли вона позувала художникові. Її обличчя не по віку серйозне і декілька розгублене, а чорні очі приваблюють погляд глядачів.
Вже пізніше мені довелося узнати, що Олександр Мурашко – видатний український митець кінця XIX – початку XX століття. Він народився в Києві, дитинство його пройшло на Чернігівщині, а творчістю Мурашко займався, подорожуючи по всьому світу. Весь час він експериментував с різними техніками малювання і більшість з них добре засвоїв. Своїм нащадкам художник залишив багато картин, які сьогодні можна побачити як в музеях та картинних галереях нашої країни, так і в приватних колекціях українських і іноземних цінителів живопису. Картину «Дівчина у червоному капелюсі» Мурашко написав у Парижі.
Вже пізніше мені довелося узнати, що Олександр Мурашко – видатний український митець кінця XIX – початку XX століття. Він народився в Києві, дитинство його пройшло на Чернігівщині, а творчістю Мурашко займався, подорожуючи по всьому світу. Весь час він експериментував с різними техніками малювання і більшість з них добре засвоїв. Своїм нащадкам художник залишив багато картин, які сьогодні можна побачити як в музеях та картинних галереях нашої країни, так і в приватних колекціях українських і іноземних цінителів живопису. Картину «Дівчина у червоному капелюсі» Мурашко написав у Парижі.