Схема речення : священну кобзу, що підняв Тарас, історія вручила нам, як зброю , щоб жоден звук струни не стих , не згас, щоб словом чарувався світ і грою.
Вірний Петрів кінь Буланко мчав по високій траві. З-під його копит, розправивши рожеві й зелені прозорі крильця, бризкали на всі боки коники. Комах зносило вітерцем, і вони розсіювались далеко довкола. Кілька разів з-під самих копит мов хто викидав здоровенних зайців. Не раз із густої трави сторчма злітали розпасені куріпки.
Ребро пагорба високо знеслося вгору, і перед вершником відкрилася поросла деревами долина. Петро спрямував Буланка пологим схилом праворуч. Хоч кінь мчав по траві, було видно, що під ним широка справжня стежка.
Стустившись з пагорба, Петро пустив вірного Буланка тихою ходою. Може, кроків зо двісті протюпав кінь, тоді заіржав. Десь за зворотом відповіли слабким переривчастим іржанням. Петро підняв лук і почав напинати тятиву.
Ось крутий зворот стежки. Межи кущів тьопає кінь половий. Голову опустив, порваний повід волочиться. Кульбака на коні скособочилась у правий бік, з неї стирчить дві стріли.
То ж Степанів Лиско! Не дався татарам! Бродить степом, сумує за загиблим господарем...
Підігнавши Буланка до охлялого коня, Петро зістрибнув. Погладжуючи замордованого Лиска, вийняв з його загноєних губ вудила. Розстібнув підпругу, зняв сідло, повиймав татарські стріли.
Петро повів обох коней на дзюркотіння води. Напоївши їх у струмку, заходився коло бідного Лиска. Почав гострими паличками чистити рани. Кінь дрібно тремтів. Ран було чимало. Всі від стріл.
Петро набрав у казанок кришталевої води. Відійшовши подалі від струмка, заходився сокирою викопувати яму для вогнища. Відтяв засохлий сук, розколов на скіпки. Приніс шишок. Тоді, трохи поблукавши серед кущів, приніс у шапці вогких бульбуватих коренів завбільшки з голубині яйця. Висипавши у казанок, добряче помив. Це були плоди любки. Ще цю рослину називають “Люби мене, не покинь”. Наші дівчата її у ворожбі вживають. А вояки знають, що, це найкращі ліки від знесилення. Татари у військовому поході завжди запасаються любкою. П’яти бульбочок на цілий день здоровому вояку вистачає, щоб сили не втратити. Треба тільки вміти приготувати.
Я вважаю себе щасливим, уже тому, що народився в Україні. Моя рідна земля славится своєю історією, нацональною культурою, а народ волелюбною і співочою вдачею. У нашого народу унікальна й багата скарбниця духовності, щедро наповнена культурними і мистецькими надбаннями. Сьгодні до нас багато вичаїв, традицій та обрядів, що сягають коренями в сиву давнину.
А нашу соловїну мову усвіті вважають однією з наймилозвучніших на планеті. Я пишаюся тим, що навіть незважаючи на постійні переслідування, утиски, культура нашої нації розвивалася. Вона подарувала світові славних письменників і поетів, акторів і композиторів, художників і науковців. А імена Т. Шевченка і Лесі Українки, М.Заньковецької та І. Їжакевича, А. Солов’яненка та В.Глушкова та багатьох інщих сьгодні знає весь світ.
В процесі вивчення етапів розвитку своєї нації на уроках історії та літератури я навчаюся усвідомлювати себе невід’ємною маленькою частинкою свого великого народу. Тепер я з гордістю можу сказати, що я українець і рідною мовою вважаю українську. Я уболіваю за всі перетворення і важливі події своєї держави, хоча ще не є повноправним громадянином україни – мені тільки 15 років.
Я стараюся добре навчатися, щоб стати успішним громадянином своєї країни, а не шукати притулку за кордоном. Я мрію стати хорошим фахівцем у галузі комп’ютерних технологій і продовжити справу легендарного ученого В.Глушкова.
А ще намагаюсь виховувати в собі такі моральні якості як чесність і порядність, шляхетність і патріотизм, бо знаю, що бути українцем — надзвичайно відповідально, в тому числі, перед прийдешніми поколіннями. І особливо відповідально перед захисниками державності на майдані, які загинули за щасливе наше майбутнє. Тепер у нас немає права відступати перед високими соіальними стандартами задекларованими ними.
Вірний Петрів кінь Буланко мчав по високій траві. З-під його копит, розправивши рожеві й зелені прозорі крильця, бризкали на всі боки коники. Комах зносило вітерцем, і вони розсіювались далеко довкола. Кілька разів з-під самих копит мов хто викидав здоровенних зайців. Не раз із густої трави сторчма злітали розпасені куріпки.
Ребро пагорба високо знеслося вгору, і перед вершником відкрилася поросла деревами долина. Петро спрямував Буланка пологим схилом праворуч. Хоч кінь мчав по траві, було видно, що під ним широка справжня стежка.
Стустившись з пагорба, Петро пустив вірного Буланка тихою ходою. Може, кроків зо двісті протюпав кінь, тоді заіржав. Десь за зворотом відповіли слабким переривчастим іржанням. Петро підняв лук і почав напинати тятиву.
Ось крутий зворот стежки. Межи кущів тьопає кінь половий. Голову опустив, порваний повід волочиться. Кульбака на коні скособочилась у правий бік, з неї стирчить дві стріли.
То ж Степанів Лиско! Не дався татарам! Бродить степом, сумує за загиблим господарем...
Підігнавши Буланка до охлялого коня, Петро зістрибнув. Погладжуючи замордованого Лиска, вийняв з його загноєних губ вудила. Розстібнув підпругу, зняв сідло, повиймав татарські стріли.
Петро повів обох коней на дзюркотіння води. Напоївши їх у струмку, заходився коло бідного Лиска. Почав гострими паличками чистити рани. Кінь дрібно тремтів. Ран було чимало. Всі від стріл.
Петро набрав у казанок кришталевої води. Відійшовши подалі від струмка, заходився сокирою викопувати яму для вогнища. Відтяв засохлий сук, розколов на скіпки. Приніс шишок. Тоді, трохи поблукавши серед кущів, приніс у шапці вогких бульбуватих коренів завбільшки з голубині яйця. Висипавши у казанок, добряче помив. Це були плоди любки. Ще цю рослину називають “Люби мене, не покинь”. Наші дівчата її у ворожбі вживають. А вояки знають, що, це найкращі ліки від знесилення. Татари у військовому поході завжди запасаються любкою. П’яти бульбочок на цілий день здоровому вояку вистачає, щоб сили не втратити. Треба тільки вміти приготувати.
А нашу соловїну мову усвіті вважають однією з наймилозвучніших на планеті. Я пишаюся тим, що навіть незважаючи на постійні переслідування, утиски, культура нашої нації розвивалася. Вона подарувала світові славних письменників і поетів, акторів і композиторів, художників і науковців. А імена Т. Шевченка і Лесі Українки, М.Заньковецької та І. Їжакевича, А. Солов’яненка та В.Глушкова та багатьох інщих сьгодні знає весь світ.
В процесі вивчення етапів розвитку своєї нації на уроках історії та літератури я навчаюся усвідомлювати себе невід’ємною маленькою частинкою свого великого народу. Тепер я з гордістю можу сказати, що я українець і рідною мовою вважаю українську. Я уболіваю за всі перетворення і важливі події своєї держави, хоча ще не є повноправним громадянином україни – мені тільки 15 років.
Я стараюся добре навчатися, щоб стати успішним громадянином своєї країни, а не шукати притулку за кордоном. Я мрію стати хорошим фахівцем у галузі комп’ютерних технологій і продовжити справу легендарного ученого В.Глушкова.
А ще намагаюсь виховувати в собі такі моральні якості як чесність і порядність, шляхетність і патріотизм, бо знаю, що бути українцем — надзвичайно відповідально, в тому числі, перед прийдешніми поколіннями. І особливо відповідально перед захисниками державності на майдані, які загинули за щасливе наше майбутнє. Тепер у нас немає права відступати перед високими соіальними стандартами задекларованими ними.