Ніч була гаряча, жнив’яна, наповнена різними ароматами. Духота стояла, як удень. Свіжість півночі не встигала здмухнути вогню з гарячого лиця степу. Павло пішов по алеї, і йому здавалось, ніби гілля в гущавині пригнічує його зверху до землі. Він перебіг садок, перескочив через тин і вийшов через вигін у степ. Од заходу потягло тихесеньким, свіжим вітерцем. Він пішов у степ назустріч тій прохолоді. Зорі пишно стояли в чистому небі, миготіли й бризкали світом у сухому прозорому повітрі. Метеори раз у раз спадали з неба на степ: то ніби хто кропив небо вогняною водою, то ніби вогняний палець велетня розпорював небо від верху до самого низу. Зорі так ясно сяяли, що весь степ, навіть не освічений місяцем, мріяв од краю до краю. Садок і церква, верби й вітряки — усе мало якийсь фантастичний вигляд пальців, зубчастих стін. Чорнобиль, бузина коло тину здавались цілим лісом, а нарізно стоячі будяки серед степу здавались гіллястими дубами. Павло пішов у степ, і степ почав перед його очима наче оживати під впливом недавньої науки в школі, недавньої розмови й гарячих дум.
Квітень - бо розквітає природа, звільнившись від холодних обіймів зими та післязимових приморозків. Ще його називали дзюрчальником, снігогоном.Для християн — це видатний місяць, бо на нього, як правило, припадає свято Воскресіння Христового, Благовіщення, а отже, і Вербна Неділя, завершення Великого Посту, і часто - Поминальний тиждень, ПроводиЄвропейська і російська назва «апрель» походить від імені давньогрецької богині кохання і краси - Афродіти (за римським варіантом – Венери).Середульший син Матері-Весни, головне призначення якого - Землю-Матінку розбудити, вкрити її першими квітами-травами. Сам Квітень одягається в зелені шати, перепрягає коней з саней у воза, а коли соловейко озивається в гаї, починає готуватись до зустрічі меншого брата-Травня. В давні часи у Квітні вшановували Берегиню, яку благали про майбутній урожай, а також водили хороводи і співали радісних пісень на честь Лади та її доньки Лелі, щоби був лад у справах, любов і злагода між людьми, і від цього -радість на душі.
Ніч була гаряча, жнив’яна, наповнена різними ароматами. Духота стояла, як удень. Свіжість півночі не встигала здмухнути вогню з гарячого лиця степу. Павло пішов по алеї, і йому здавалось, ніби гілля в гущавині пригнічує його зверху до землі. Він перебіг садок, перескочив через тин і вийшов через вигін у степ. Од заходу потягло тихесеньким, свіжим вітерцем. Він пішов у степ назустріч тій прохолоді. Зорі пишно стояли в чистому небі, миготіли й бризкали світом у сухому прозорому повітрі. Метеори раз у раз спадали з неба на степ: то ніби хто кропив небо вогняною водою, то ніби вогняний палець велетня розпорював небо від верху до самого низу. Зорі так ясно сяяли, що весь степ, навіть не освічений місяцем, мріяв од краю до краю. Садок і церква, верби й вітряки — усе мало якийсь фантастичний вигляд пальців, зубчастих стін. Чорнобиль, бузина коло тину здавались цілим лісом, а нарізно стоячі будяки серед степу здавались гіллястими дубами. Павло пішов у степ, і степ почав перед його очима наче оживати під впливом недавньої науки в школі, недавньої розмови й гарячих дум.