І. Тілом думки називала мову Олександра Сербенська. І не однієї людини, а цілого народу. То яке ж віками зболене, скалічене тіло нашої думки! Воно рясно всіяне виразками суржику, покручене, безжально побите.
Ми не глухі але недочуваємо. Недочуваємо мелодії нашої мови. Ми не сліпі але недобачаємо. Недобачаємо краси нашої мови. Ми ненімкуваті. Але те що ми промовляємо таке неоковирне незграбне й чужинецке що його аж ніяк не можна назвати Українською мовою. Радше сказати що це українсько-російський мішанець.
Постає питання як видалити не зугарних зайд як позбутися цих злоякісних позичок що нівелюють по справжньому спотворюють сказане? У який б загоїти рани домогтися того щоб слово наше забриніло засяяло зусібіч? Виразно природно вільно. Як зробити щоб нашу українську можна було почути насправді збагнути нескінченність її космосу? Побачити наш інтелект і кмітливість і розум. Щоб образ українця чи українки ні кому й ні коли некортіло ототожнювати з пришелепкуватими півторадурками на кшталт усіляких вєрок із їхнім масним гумором нтонацією та здеградованою напівмовністю.
1. Розставити розділові знаки
ІІ. Укажіть складні речення з різними видами зв'язку
2) Є вічне щастя на природі, немає щастя для міської людини.
3) Невідомо звідки налетіли птахи, заколисалися ранкові гілки.
4) У селі люди дві години копають, крешуть каміння, потім роблять короткий перепочинок.
5) Кажуть: весна приносить щастя й радість, літо - життєву легкість.
6) Любіть красу мови жайворонка, звучання слів і запах слів: це квітка ніжна і чудова батьківська береза.