Запишіть похідні прийменники в три колонки: 1 — разом, 2 — окремо, 3 — через дефіс.
Десь селом, на гонах далеких, гасло сонце. Вилізли тіні із садків, з-під стріх, із-за
повіток. Лише на димарях та на вершках дерев ще промінь останній. На дзвіниці бовкнув
дзвін… Мов хто випустив по одному жовтих птахів, і летіли вони один по одному понад
хатами на ліс. Через хвилин десять, може, більше, зайшов і Давид у млин. Слідом за ним
Матюха всунувся у двері. Цей — пика з-під кудлатої шапки, мов здоровенний баклажан
червоний. Він пройшовся поміж селян, зірко спідлоба роздивляючись. Підняв голову Матюха
й очима п’яними важко поліз по обличчях селян — на передніх партах і в глиб класу. Біля
вікна — на Тихонові та на Давидові потоптався поглядом. Час од часу стара Мотузчиха
захлиналась кашлем під комином. Давидові одразу стало якось не по собі, і він уже відчув,
що не скаже, як думав: щиро, по-товариському. Саме до землевпорядкування готувались, із
дня на день ждали в село землемірів. (За А. Головком)
Коза́к-характе́рник, також коза́к-химоро́дник, коза́к-галдо́вник або коза́к-заморо́чник[1] — назва віщуна, чаклуна на Запорозькій Січі. Займався не лише яснобаченням, але й лікуванням поранених козаків, їх психотерапією та психофізичною підготовкою. Характерник — своєрідний духовний наставник, якого козаки шанували і дещо побоювались, хранитель традицій і таємниць бойового мистецтва запорозького козацтва. За переказами, кошовий запорожців І. Сірко, якого обирали на цю посаду протягом 24 років, був відомим козацьким характерником[2]. Із часом поняття «козак-характерник» надійно увійшло до наукового обігу