Свій робочий день я прагну заповнити вкрай. Я не люблю, коли хоч одна хвилина прожита марно. Батьки ще змалку привчили мене жити корисно, цікаво і наповнено. Це корисно не тільки для мене, а й для інших. Іноді мої друзі дивуються: невже мені не хочеться відпочити, просто «поплювати в стелю», полежати? Але, особисто для мене, відпочинок — це рух. Я впевнений, що слід проживати кожен день так, щоб увечері мати результати своїх дій, що починаються з самого ранку.
Ранок у мене починається, як це кажуть, разом з півнями. Адже «хто рано встає, тому Бог дає!». Слід прислухатися до цього виразу, тому що в ньому є мудрість і життєвий досвід багатьох поколінь нашого народу. У мене є друг, собака Лорд, перед яким я маю певні обов’язки. Тому, прибравши постіль, зробивши фізкультурні вправи, я йду його вигулювати. Навіть коли я не висипаюся, двадцять хвилин на свіжому повітрі приводять мене у форму. Повертаючись додому, я вже знаю, що нас з Лордом вже чекає смачний сніданок. Після сніданку я йду в школу, бо це для мене другий дім, де я не тільки вчуся, але й зустрічаюся з друзями. Найцікавіша частина моєї діяльності починається в другій половині дня.
Між школою і басейном я маю лише годину вільного часу. Я встигаю забігти додому переодягнутися, пообідати, а ще й прогулятися з собакою. Потім я йду у басейн. Він — моя стихія. Без спорту я не можу уявити свого життя. Після басейну я продовжую заняття у шаховому клубі. Повертаючись увечері додому, я бачу світло у вікні нашої кухні — це мама чаклує над смачною вечерею. Вдома, зібравшись усією родиною, ми розповідаємо один одному про те, як пройшов наш день. І я дивуюсь: яким довгим він видався, як багато всього сталося! Після вивчених уроків, читання спортивних журналів і улюбленої книжки я засинаю. І так приємно заплющувати очі і думати: як багато я зробив за цей день!
Щодо прислів’я «Хто рано встає, тому Бог подає», то я розповім окрему історію. Ми часто їздимо на дачу за місто, а на сусідній дачі живе дуже клопіткий старий, який весь час чимось зайнятий: перекопує, садить, підв’язує, підгодовує рослини. Він дуже любить квіти, і на його ділянці їх безліч. Вони радують око десятком різноманітних відтінків і пахнуть до самої осені.
Одного разу ми приїхали ввечері і мама оголосила, що завтра встанемо раніше, приготуємо їжу, оновимо клумби. Але встали пізно. Мама до півночі читала книгу, тато вирішував шахові задачі, а я сидів за комп’ютером. Коли ми, потягуючись і позіхаючи, вийшли з будинку, Андрійович був вже в саду. Привітавшись з нами, заговорив з мамою про квіти.
Старий розповів, що встав зі сходом сонця, перекопав землю на клумбах, вніс добрива, використовуючи останні досягнення американської агротехніки, посіяв однорічні квіти, поправив альпійську гірку, відрегулював систему поливу. Поскаржився на те, що дощ буде, бо у нього болять ноги.
Ми почали працювати. Але пішов дощ, який не припинявся весь день. Ми поверталися в місто, так нічого не зробивши в саду. Вже в машині мама сказала: «Так, мав рацію Андрійович: «Хто рано встав, той не втратив». А батько додав, що бабуся це прислів’я говорила інакше: «Хто рано встає, тому і Бог подає!»
Відтінки сміхової енергії
Слово сміх наче випробовує спроможність мови за допомогою всіляких префіксів і суфіксів окреслити найрізноманітніші відтінки пов’язаних із ним понять. Іноді грані між відтінками невиразні: узяти когось на посміх, але веселий чи світлий посміх. Інша річ — посмішище, посміховище, посміховисько. Тут уже суфікси додали своєї однозначно темної барви. Здрібніння знову ж таки вносить сумнів: у чому — посмішці чи усмішці — більше тепла та щирості.
Утім, хоч якими б влучними епітетами не прикрашали посмішку, на ній залишатиметься знак префікса по (латин. те, що стоїть спереду) — знак її поєднання з негативною енергетикою. Посмішка може стати чимось агресивним, грубим, їй більше пасують неприємні епітети: крива, глузлива, холодна, іронічна, саркастична, єхидна. Не допоможуть їй і суфікс здрібніння (посмішечка), й епітети: кривенька посмішка ще неприємніша, аніж крива.
Інша річ — усмішка. Їдкі епітети не пасують цьому слову. З усмішки ніхто не зробить «усміховища», бо не можна взяти когось на усміх (як на посміх), бо є мамина усмішка й усмішка Джоконди. Усміхається, а не посміхається природа квітами, погожим небом, мерехтливим морем. Усмішка — хороший дарунок, мов світлина на пам’ять. Недарма в останню мить, доки клацне фотоапарат, перед спалахом чуємо: «Усміхніться!»
Префікс у словах насміх і насмішка не залишає сумнівів щодо своєї барви. Насмішка — глузливий жарт: префікс на- (така вже радикальність префіксів!) докорінно змінює «оздоровлювальну» природу сміху: тут у гру вступає жовч.
Утім, не все й тут однозначно. Надто, коли зважимо на суфікси. Насмішкуватість — не така вже й погана прикмета, ще й коли применшувальну дію суфікса підкріпити отим дуже звичним, що так часто звучить, прислівником «трохи»: проворна, жвава, весела й трохи насмішкувата — зовсім не погані риси дівочої вдачі. Римляни сказали б: «З крихтою солі» (у нас — із перцем). Саме з крихтою, бо далі — уже не сіль, а жовч.
Насміхатися з когось і висміювати когось — неоднакові речі: висміювання відверте, а насміхання часто приховане, тим і небезпечніше. Усмішка і насмішка, дарма що в їхній основі той самий корінь, — цілком різні: усмішка живиться радістю, насмішка — злом; ділимося з кимось усмішкою, щоб іще комусь було радісно й добре, а насмішкою — аби було зле.
«Немає зла, щоб на добре не вийшло» — це прислів’я підходить для всіх випадків. А ще кажуть, що з насмішки люди бувають, а насмішникам очі вилазять. Цицерон — чи не найкраще тому підтвердження. «Горошина! Горошина!» — насміхалися з нього однокласники (латиною сісеr — горох). «Ще позаздрите моєму прізвищу!» — пообіцяв насмішникам завзятий хлопець; хто знає, чи був би він таким заповзятливим, якби не ті насмішки. Перший з-поміж усіх лукавих насмішників — Мефістофель. На його жовчному обличчі — знак найлукавішої, найгострішої іронії. Протистоїть їй лише те, що ніколи не може бути ні смішним, ані осміяним, — усесильний творчий дух любові (За А. Содоморою).
А. Доведіть, що це — текст, назвавши його ознаки й проілюструвавши їх прикладами.
Б. Визначте тему, комунікативне завдання тексту, стиль і жанр.
В. Складіть план тексту.
Свій робочий день я прагну заповнити вкрай. Я не люблю, коли хоч одна хвилина прожита марно. Батьки ще змалку привчили мене жити корисно, цікаво і наповнено. Це корисно не тільки для мене, а й для інших. Іноді мої друзі дивуються: невже мені не хочеться відпочити, просто «поплювати в стелю», полежати? Але, особисто для мене, відпочинок — це рух. Я впевнений, що слід проживати кожен день так, щоб увечері мати результати своїх дій, що починаються з самого ранку.
Ранок у мене починається, як це кажуть, разом з півнями. Адже «хто рано встає, тому Бог дає!». Слід прислухатися до цього виразу, тому що в ньому є мудрість і життєвий досвід багатьох поколінь нашого народу. У мене є друг, собака Лорд, перед яким я маю певні обов’язки. Тому, прибравши постіль, зробивши фізкультурні вправи, я йду його вигулювати. Навіть коли я не висипаюся, двадцять хвилин на свіжому повітрі приводять мене у форму. Повертаючись додому, я вже знаю, що нас з Лордом вже чекає смачний сніданок. Після сніданку я йду в школу, бо це для мене другий дім, де я не тільки вчуся, але й зустрічаюся з друзями. Найцікавіша частина моєї діяльності починається в другій половині дня.
Між школою і басейном я маю лише годину вільного часу. Я встигаю забігти додому переодягнутися, пообідати, а ще й прогулятися з собакою. Потім я йду у басейн. Він — моя стихія. Без спорту я не можу уявити свого життя. Після басейну я продовжую заняття у шаховому клубі. Повертаючись увечері додому, я бачу світло у вікні нашої кухні — це мама чаклує над смачною вечерею. Вдома, зібравшись усією родиною, ми розповідаємо один одному про те, як пройшов наш день. І я дивуюсь: яким довгим він видався, як багато всього сталося! Після вивчених уроків, читання спортивних журналів і улюбленої книжки я засинаю. І так приємно заплющувати очі і думати: як багато я зробив за цей день!
Щодо прислів’я «Хто рано встає, тому Бог подає», то я розповім окрему історію. Ми часто їздимо на дачу за місто, а на сусідній дачі живе дуже клопіткий старий, який весь час чимось зайнятий: перекопує, садить, підв’язує, підгодовує рослини. Він дуже любить квіти, і на його ділянці їх безліч. Вони радують око десятком різноманітних відтінків і пахнуть до самої осені.
Одного разу ми приїхали ввечері і мама оголосила, що завтра встанемо раніше, приготуємо їжу, оновимо клумби. Але встали пізно. Мама до півночі читала книгу, тато вирішував шахові задачі, а я сидів за комп’ютером. Коли ми, потягуючись і позіхаючи, вийшли з будинку, Андрійович був вже в саду. Привітавшись з нами, заговорив з мамою про квіти.
Старий розповів, що встав зі сходом сонця, перекопав землю на клумбах, вніс добрива, використовуючи останні досягнення американської агротехніки, посіяв однорічні квіти, поправив альпійську гірку, відрегулював систему поливу. Поскаржився на те, що дощ буде, бо у нього болять ноги.
Ми почали працювати. Але пішов дощ, який не припинявся весь день. Ми поверталися в місто, так нічого не зробивши в саду. Вже в машині мама сказала: «Так, мав рацію Андрійович: «Хто рано встав, той не втратив». А батько додав, що бабуся це прислів’я говорила інакше: «Хто рано встає, тому і Бог подає!»
Объяснение:
Слово сміх наче випробовує спроможність мови за допомогою всіляких префіксів і суфіксів окреслити найрізноманітніші відтінки пов’язаних із ним понять. Іноді грані між відтінками невиразні: узяти когось на посміх, але веселий чи світлий посміх. Інша річ — посмішище, посміховище, посміховисько. Тут уже суфікси додали своєї однозначно темної барви. Здрібніння знову ж таки вносить сумнів: у чому — посмішці чи усмішці — більше тепла та щирості.
Утім, хоч якими б влучними епітетами не прикрашали посмішку, на ній залишатиметься знак префікса по (латин. те, що стоїть спереду) — знак її поєднання з негативною енергетикою. Посмішка може стати чимось агресивним, грубим, їй більше пасують неприємні епітети: крива, глузлива, холодна, іронічна, саркастична, єхидна. Не допоможуть їй і суфікс здрібніння (посмішечка), й епітети: кривенька посмішка ще неприємніша, аніж крива.
Інша річ — усмішка. Їдкі епітети не пасують цьому слову. З усмішки ніхто не зробить «усміховища», бо не можна взяти когось на усміх (як на посміх), бо є мамина усмішка й усмішка Джоконди. Усміхається, а не посміхається природа квітами, погожим небом, мерехтливим морем. Усмішка — хороший дарунок, мов світлина на пам’ять. Недарма в останню мить, доки клацне фотоапарат, перед спалахом чуємо: «Усміхніться!»
Префікс у словах насміх і насмішка не залишає сумнівів щодо своєї барви. Насмішка — глузливий жарт: префікс на- (така вже радикальність префіксів!) докорінно змінює «оздоровлювальну» природу сміху: тут у гру вступає жовч.
Утім, не все й тут однозначно. Надто, коли зважимо на суфікси. Насмішкуватість — не така вже й погана прикмета, ще й коли применшувальну дію суфікса підкріпити отим дуже звичним, що так часто звучить, прислівником «трохи»: проворна, жвава, весела й трохи насмішкувата — зовсім не погані риси дівочої вдачі. Римляни сказали б: «З крихтою солі» (у нас — із перцем). Саме з крихтою, бо далі — уже не сіль, а жовч.
Насміхатися з когось і висміювати когось — неоднакові речі: висміювання відверте, а насміхання часто приховане, тим і небезпечніше. Усмішка і насмішка, дарма що в їхній основі той самий корінь, — цілком різні: усмішка живиться радістю, насмішка — злом; ділимося з кимось усмішкою, щоб іще комусь було радісно й добре, а насмішкою — аби було зле.
«Немає зла, щоб на добре не вийшло» — це прислів’я підходить для всіх випадків. А ще кажуть, що з насмішки люди бувають, а насмішникам очі вилазять. Цицерон — чи не найкраще тому підтвердження. «Горошина! Горошина!» — насміхалися з нього однокласники (латиною сісеr — горох). «Ще позаздрите моєму прізвищу!» — пообіцяв насмішникам завзятий хлопець; хто знає, чи був би він таким заповзятливим, якби не ті насмішки. Перший з-поміж усіх лукавих насмішників — Мефістофель. На його жовчному обличчі — знак найлукавішої, найгострішої іронії. Протистоїть їй лише те, що ніколи не може бути ні смішним, ані осміяним, — усесильний творчий дух любові (За А. Содоморою).
А. Доведіть, що це — текст, назвавши його ознаки й проілюструвавши їх прикладами.
Б. Визначте тему, комунікативне завдання тексту, стиль і жанр.
В. Складіть план тексту.